09.12.2020

За рік після "Норманді" Україна виконала всі умови

Звільнення 200 полонених, міст у Станиці, нові КПВВ і не тільки: результати зустрічі «нормандських» лідерів у Парижі рік тому

Рівно рік тому з самого ранку команда Володимира Зеленського активно готувалася до переговорів у Парижі. Це був історичний̆ день. 9 грудня 2019 року в Єлисейському Палаці лідери країн «нормандської четвірки» сіли за стіл переговорів, які до цього були заблоковані три роки. 

Це був теплий зимовий паризький день. Сотні журналістів з різних країн – України, Європи, Росії – стояли у довжелезних чергах, аби мати змогу потрапити на пресконференцію за підсумками переговорів. Добре пам’ятаю, як пресслужба Єлисейського Палацу була приголомшена величезною кількістю преси, особливо від України – понад 70 журналістів. Пам’ятаю, як губилися списки і ми допомагали їх шукати.

Ми були першими, хто зайшов до кімнати, де були переговори, після нас – російська делегація. Пам’ятаю все до найдрібніших деталей, ніби це було вчора, а особливо – відчуття, коли опиняєшся біля чотирьох лідерів, від успішності переговорів яких залежить доля твоєї країни. Пам’ятаю нервову напруженість, коли вони сідали за круглий стіл, кожну емоцію, рух, за яким спостерігали не лише ми, затамувавши подих, але й пів світу.  

У кожної делегації та лідера була сильна позиція, але в одному вони були єдині – у ретельній увазі до Президента України Володимира Зеленського щоразу, коли він говорив. Щиро, від серця, з болем за свою країну, в якій іде війна і чи не щодня гинуть українці. 

Як тільки він бачив, що якась важлива позиція може загубитися у бюрократичній тяганині чи відірвана від справжньої ситуації, він брав слово і щоразу повторював «Давайте ще раз…». Це «давайте ще раз» звучало знову і знову, наполегливо і дипломатично. Володимир Зеленський переносив стіл переговорів просто на Донбас, туди, де свистіли кулі, де підривалися люди, де майоріли порожнечею покинуті житлові будинки, зрешечені обстрілами. Він малював навколо емоції українців – і заплаканих матерів, і переляканих пропагандою, і тих, хто піднімав прапори свободи на мітингах у центрі Києва. І наполягав бути реалістичними. Адже жоден документ не можна імплементувати доти, доки він не буде прийнятий народом. Витримка, терпіння, психологічна готовність і блискуче розуміння деталей на місці подій.  

Завдяки цьому було змінено три позиції в Комюніке на користь України. Це була не лише перемога Володимира Зеленського, це була перемога всієї України.

Пам’ятаю здивування Владіміра Путіна цією обізнаністю і тим, що його голос буде переважено голосом політичного новачка. Путін раз по раз консультувався з делегацією і відкладав деякі відповіді з виправданням, що «питання треба вивчити». Володимир Зеленський говорив про справжні, реалістичні підходи, які мають працювати, не даючи фіксувати непрацюючі роками постулати, вже закарбовані у Мінських угодах його попередником. 

Коли у 2019 році Президент Володимир Зеленський починав роботу з перезапуску переговорів щодо війни на Донбасі, це була війна в її тяжких проявах – зі щоденними значними обстрілами, з постійними бойовими втратами у наших військах та серед цивільних.

Внаслідок перезапуску переговорів та надзвичайної активності Президента та усієї команди Україні вдалося досягти домовленості про режим припинення вогню на Донбасі, який діє з 27 липня і дозволив зберегти вже сотні життів наших військових та цивільних. Режим припинення вогню триває вже 136 днів. Так, його не можна назвати абсолютним. Так, є порушення. Є кілька бойових втрат. Але за час існування цієї домовленості збережені реальні життя людей. В цей же період рік тому в середньому кожні 72 години гинув один український військовий. Зараз ж є тижні, місяці без загиблих і поранених. 

Таким чином, період від 27 липня 2020 року по сьогодні не можна порівняти з жодним іншим періодом війни на Донбасі за сім років. Ніколи не було такого зменшення інтенсивності вогню і такої тиші на такій протяжності фронту, яка є зараз. Тому сьогодні ми маємо принципово іншу ситуацію на Донбасі, і цілком логічно, що згадувати минулорічні альтернативи зараз – немає сенсу.

Президент Володимир Зеленський від початку своєї каденції змінив підхід до політики щодо Донбасу. Якщо для його попередника Донбас був тільки територією протистояння, що призводило до мінімуму державної уваги до проблем людей, то для Зеленського питання про Донбас – це питання насамперед про людей, які перебувають там: про наших військових та цивільних. Кожне збереження життя є перемогою для Президента та всієї України, яка вже втратила немало за роки війни. 

Кожна війна має непередбачувані сценарії розвитку. Емоції, страх, біль, недовіра – це невід’ємна складова війни. І це нормально, якщо і сьогодні існують сумніви щодо того, як розвиватиметься ситуація на Донбасі, адже залежить вона не від когось одного. Тим не менш, Президент Зеленський вже неодноразово довів свою відданість і наполегливість у досягненні результатів, попри сумніви та критику. Зокрема, згадаємо, що було зроблено, коли навколо звучала зневіра. Було:

  • з часу минулої зустрічі лідерів Нормандської четвірки у Парижі було повернуто близько 200 полонених, які незаконно утримувалися на території ОРДЛО, в Росії та Криму. 
  • відновлений міст біля Станиці Луганської, який дозволив місцевим після років приниження перетинати лінію розмежування в людських умовах;
  • створюються нові пункти розведення сил та засобів, означені локації для можливого гуманітарного розмінування;
  • проведена реконструкція існуючих КПВВ та створені нові в Луганській області, які задумані як справжні сервісні центри;
  • Україна зберігає і забезпечує увесь соціальний пакет для своїх громадян з окупованих територій, які можуть отримати усі необхідні соціальні послуги та виконання державою зобов’язань на підконтрольній території (зокрема, це пенсії, інші виплати, питання з документами та інше);
  • абітурієнти з тимчасово окупованих територій отримали можливість за спрощеною системою вступати до українських університетів, що є потужним інструментом реінтеграції молоді;
  • зберігається найдовший режим всеосяжного припинення вогню.

Майже повна тиша, яка зберігається на більшій частині лінії розмежування від 27 липня, доводить, перш за все, українцям по обидві сторони лінії розмежування, що мир можливий. Дуже важливо, що мирні мешканці на тимчасово окупованій території це також бачать. Що б там не казали критики та «диванні» експерти, але очевидно, що до такої зміни ситуації на Донбасі привела саме нова політика Президента Володимира Зеленського і новий підхід до переговорів, який застосовується після зміни влади в 2019 році. Цей факт майже повної тиші створює моральне очікування людей, що Росія зробить більше для припинення війни.

Говорячи про ТКГ, то українська делегація постійно змінює та шукає формат у переговорному процесі, аби він був ефективний. Україна також підвищила рівень свого представлення в ТКГ, саме нею були розроблені пункти Плану спільних дій щодо Донбасу. Який, разом зі списками на обмін у форматі «всіх на всіх», українська сторона передала в ОБСЄ. Зокрема, План передбачає врегулювання виконання безпекових пунктів Мінських угод. Українська делегація наполягає на передачі Україні контролю над ділянкою державного кордону з Росією і лише після встановлення контролю українською стороною – проведення місцевих виборів. Підписуючи Мінські угоди, Петро Порошенко погодився на схему, за якою спочатку мають відбутися вибори в ОРДЛО, а потім повернення кордону, що просто не відповідає здоровому глузду. Бо не може бути належного демократичного контролю на території, межі якої – не під контролем української держави і на яких не зможуть бути присутніми міжнародні спостерігачі. Вибори «під дулом кулемета» не можуть бути прозорими, чесними, демократичними. 

Загалом, за рік Україна виконала всі умови, що були передбачені зустріччю у Нормандському форматі від 9 грудня 2019 року. Чи можна було зробити більше та швидше – безумовно, якби ситуація залежала виключно від української сторони. Проте, попри чутки, які були в ЗМІ щодо того, що Росія відмовляється від участі в Нормандському форматі, 7 грудня під час телефонної розмови Президента Росії Владіміра Путіна та канцлера Німеччини Ангели Меркель Росія підтвердила готовність продовжувати роботу в «Нормандському форматі».

«Підтверджено намір продовжити спільну роботу в «нормандському форматі», в тому числі по лінії політрадників лідерів Росії, ФРН, Франції та України», - зазначено на сайті Російського Кремля. Також російська сторона говорить про «готовність до подальшої співпраці в рамках Мінської групи ОБСЄ», що дає певну впевненість і надію на те, що на Сході України настане мир.

Великою адвокатесою України у воєнних переговорах є Ангела Мекель, найвпливовіша жінка в політиці, модератором миру став Еммануель Макрон, який бачить в нинішній Україні надійного друга, а надто великою силою є щирість Президента України. Володимир Зеленський і його команда не здасться у своїх прагненнях завершити війну на Донбасі.