15.05.2017

ОСНОВНІ ОБМЕЖЕННЯ ТА ЗАБОРОНИ ПЕВНИХ ВИДІВ ПОВЕДІНКИ ДЕРЖАНИХ СЛУЖБОВЦІВ, ВСТАНОВЛЕНИХ ЗАКОНОМ УКРАЇНИ “ПРО ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ”

Вступаючи на державну службу особа, крім прав та основних обов'язків державного             службовця, свідомо й добровільно приймає встановлені законодавством антикорупційні обмеження і заборони. Державний службовець зобов’язаний неухильно дотримуватись обмежень і заборон, передбачених антикорупційним законодавством, уникати дій, які можуть розглядатись як підстава підозрювати його у вчиненні корупційних діянь. Вивчення та оволодіння державними службовцями антикорупційного законодавства, дотримання його вимог в процесі виконання службових обов’язків є одним із пріоритетних напрямків роботи щодо запобігання корупційним проявам серед працівників головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та підвідомчих управлінь.

 

1. Основні  обмеження та заборони певних видів поведінки державних службовців

 

Законом України “Про запобігання корупції” від 14.10.2014 № 1700-VII (далі - Закон)

встановлено низку положень, які за змістом є обмеженнями та заборонами певних видів  

поведінки посадових осіб, а за своїм призначенням це - засоби запобігання корупції.

Необхідно такі положення знати, розуміти та дотримуватись у своїй повсякденній діяльності.

 

1.1. Обмеження щодо використання службового становища

 

Відповідно до статті 22 Закону суб’єктам відповідальності за корупційні правопорушення

забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та

пов’язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб,

 у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних

інтересах.

 

1.2. Обмеження щодо одержання подарунків

 

Відповідно до положень статті 23 Закону суб'єктам відповідальності за корупційні

правопорушення забороняється безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати

 подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб (у зв'язку із

здійсненням такими особами діяльності, пов'язаної із виконанням функцій держави або

місцевого самоврядування; якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні такої особи).

Виключенням є подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність

 (крім випадків, якщо вартість таких подарунків не перевищує одну мінімальну заробітну плату,

встановлену на день прийняття подарунка, одноразово, а сукупна вартість таких подарунків,

отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує двох прожиткових мінімумів,

 встановлених для працездатної особи на 1 січня того року, в якому прийнято подарунки).

Передбачені обмеження щодо вартості подарунків не поширюється на подарунки, які даруються

 близькими особами або одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги,

загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.

Cлід пам’ятати, що подарунки, одержані як подарунки державі, Автономній Республіці Крим,

територіальній громаді, державним або комунальним підприємствам, установам чи організаціям, є

відповідно державною або комунальною власністю і передаються органу, підприємству, установі чи

організації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів

України від 16.11.2011 №1195 “Про затвердження Порядку передачі дарунків, одержаних як

подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або

комунальним установам чи організаціям” (із змінами).

Рішення, прийняте особою, уповноваженою на виконання функцій держави, на користь особи,

від якої вона чи її близькі особи отримали подарунок, вважаються такими, що прийняті в

умовах конфлікту інтересів, і на ці рішення розповсюджуються положення статті 67 цього Закону.

 Тобто рішення підлягають скасуванню, а укладені правочини можуть бути визнані не дійсними.

Згідно статті 24 Закону в разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка,

особи, уповноважені на виконання функцій держави, незважаючи на приватні інтереси, зобов’язані

невідкладно:

- відмовитися від пропозиції;

- за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію;

- залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників;

- письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або керівника

відповідного органу, підприємства, установи, організації, спеціально уповноважених суб’єктів у

сфері протидії корупції.

Якщо особа, на яку поширюються обмеження щодо використання службового становища та щодо

 одержання подарунків, виявила у своєму службовому приміщенні чи отримала майно, що може

 бути неправомірною вигодою, або подарунок, вона зобов’язана невідкладно, але не пізніше одного

 робочого дня, письмово повідомити про цей факт свого безпосереднього керівника або керівника

відповідного органу, підприємства, установи, організації.

Про виявлення майна, що може бути неправомірною вигодою, або подарунка складається акт,

 який підписується особою, яка виявила неправомірну вигоду або подарунок, та її безпосереднім

керівником або керівником відповідного органу, підприємства, установи, організації.

У разі якщо майно, що може бути неправомірною вигодою, або подарунок виявляє особа, яка

є керівником органу, підприємства, установи, організації, акт про виявлення майна, що може

бути неправомірною вигодою, або подарунка підписує ця особа та особа, уповноважена на

 виконання обов’язків керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації у разі його

 відсутності.

 

1.3. Обмеження щодо сумісництва та суміщення

 

Відповідно до вимог статті 25 Закону обмеження щодо сумісництва та суміщення, поширюється

виключно на осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Зокрема, вказаним особам забороняється:

1) займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної

практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю,

 якщо інше не передбачено Конституцією або законами України;

2) входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради

підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи

здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній

 громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді),

 ревізійній комісії господарської організації), якщо інше не передбачено Конституцією або законами

України.

При цьому, обмеження не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки

Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на

 постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції

на постійній основі), народних засідателів і присяжних.

Слід зазначити, що спеціальне законодавство дозволяє конкретизувати окремі положення цієї

статті Закону. Зокрема, відповідно до статті 1 Закону України “Про наукову і науково-технічну

діяльність” наукова діяльність – це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання

 нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та

прикладні наукові дослідження.

Відповідно до статті 4 цього ж Закону суб’єктами наукової і науково-технічної діяльності є: наукові

працівники, науково-педагогічні працівники, аспіранти, ад’юнкти і докторанти, інші вчені, наукові

установи, університети, академії, інститути, музеї, інші юридичні особи незалежно від форми

власностІ, що мають відповідні наукові підрозділи, та громадські наукові організації.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про культуру” та частини 4 статті 1 Закону України

 “Про професійних творчих працівників та творчі

 

спілки” творча діяльність - це індивідуальна чи колективна творчість, результатом якої є створення

або інтерпретація творів, що мають культурну цінність.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України “Про професійних творчих працівників та творчі

спілки”, статті 45 Закону України “Про освіту”, статті 1 Закону України “Про наукову і науково-

технічну діяльність” творча діяльність людини призводить до створення якісно нових духовних

або матеріальних цінностей, яких потребує суспільство. Наукова і викладацька діяльність є

видами інтелектуальної і творчої діяльності, що спрямована на одержання, поширення,

використання нових знань, фахових навичок, їх практичне застосування.

У законодавстві про охорону здоров’я визначення терміна “медична практика” наявне лише в

Ліцензійних умовах провадження господарської діяльності з медичної практики (затверджених

постановою Кабінету міністрів України №285 від 2 березня 2016 року), відповідно до якого - це

вид господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, який провадиться закладами охорони

здоров’я та фізичними особами - підприємцями з метою надання медичної допомоги та медичного

 обслуговування на підставі ліцензії. Однак слід брати до уваги, що вказаний термін

передбачений саме для застосування до господарської діяльності у відповідній сфері. Водночас,

 у контексті антикорупційного законодавства йдеться не про господарську чи підприємницьку

 діяльність із здійснення медичної практики, а про можливість займатися нею в державних чи

комунальних установах охорони здоров’я.

Поняття “суддівська та інструкторська практика із спорту” згадується, як форма спортивно-

тренувальної діяльності (п.30 Положення про спеціалізований навчальний заклад спортивного

профілю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1999 №2061).

При застосуванні обмеження в частині зайняття “підприємницькою діяльністю” слід керуватися

наведеним у статті 42 Господарського кодексу України визначенням підприємництва як

самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що

здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і

соціальних результатів та одержання прибутку.

 

1.4. Обмеження після припинення діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або

місцевого самоврядування

 

Відповідно до статті 26 Закону особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого

 самоврядування, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов’язану з

виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, забороняється:

- протягом року з дня припинення відповідної діяльності укладати трудові договори (контракти) або

 вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з юридичними особами приватного права

або фізичними особами - підприємцями, якщо вищезгадані особи протягом року до дня припинення

виконання функцій держави або місцевого самоврядування здійснювали повноваження з

онтролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих юридичних

осіб або фізичних осіб - підприємців;

- розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала їм

відома у зв’язку з виконанням службових повноважень, крім випадків, встановлених законом;

- протягом року з дня припинення відповідної діяльності представляти інтереси будь-якої особи у

справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган, підприємство,

 установа, організація, в якому (яких) вони працювали на момент припинення зазначеної діяльності.

При цьому слід зазначити, що порушення обмеження щодо укладення трудового договору (контракту)

 є підставою для припинення відповідного договору. Правочини у сфері підприємницької

діяльності, вчинені з порушенням вказаних вимог, можуть бути визнані недійсними.

Слід зазначити, що запровадження такого обмеження є загальновизнаним міжнародним

 антикорупційним стандартом. За своєю природою згаданий превентивний механізм має на меті

мінімізувати ризики виникнення конфлікту інтересів при переході службовця на іншу, не

пов’язану з виконанням функцій держави роботу, мінімізувати випадки, коли особа у неправомірний

 спосіб створює особливо сприятливі умови для установ, підприємств, організацій, де вона планує

 працювати після залишення публічної служби або використовує на новій посаді службову

 інформацію або інші можливості своєї колишньої посади на службі.

 

1.5. Обмеження щодо спільної роботи близьких осіб

 

Відповідно до статті 27 Закону обмеження щодо спільної роботи близьких осіб поширюється

 виключно на осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Зокрема, вони не можуть мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути прямо

підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам. У зв`язку з цим,

претенденти на зайняття посад державних службовців зобов’язані повідомити керівництво органу,

на посаду в якому вони претендують, про працюючих у цьому органі близьких їм осіб.

Зазначені обмеження щодо роботи близьких осіб не стосуються осіб, які працюють у сільських

населених пунктах (крім тих, що є районними центрами), а також гірських населених пунктах.

У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо обмеження роботи близьких осіб,

необхідно вжити заходів щодо усунення таких обставин у п’ятнадцятиденний строк. Якщо в

зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в

місячний строк з моментувиникнення обставин підлягають переведенню в установленому

порядку на іншу посаду, що виключає пряме підпорядкування. У разі неможливості такого

переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.

Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм

особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому

 порядку на іншу посаду, що виключає пряме підпорядкування. У разі неможливості такого

переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.

Вичерпні поняття прямого підпорядкування та близькі особи визначено статтею 1 Закону.

Відповідно до статті 5 Закону України “Про статус гірських населених пунктів в Україні” статус

особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус

 гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються

на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам

виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.

 У разі, коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту,

 якому надано статус гірського, але мають філії, представництва, відділення, інші відокремлені

підрозділи і робочі місця в населених пунктах, що мають статус гірських, на працівників, які

постійно в них працюють, поширюється статус особи, що проживає і працює (навчається) на

території населеного пункту, якому надано статус гірського.

Слід зазначити, що дане обмеження по суті складається з двох окремих заборон: мати в

підпорядкуванні близьких осіб або бути їм прямо підпорядкованим. Тому, ситуація, коли

близькі особи перебувають у відносинах прямого підпорядкування і при цьому підпорядкована

особа працює у сільській місцевості, а керівник працює у місті, потребує врегулювання, оскільки

має місце порушення обмеження з боку особи, яка є керівником.

 

Запорукою успішного виконання завдання із мінімізації проявів корупції є забезпечення   

належного рівня знань антикорупційного законодавства як представниками державних

органів,в тому числі органів Пенсійного фонду України, так і суспільством в цілому. З

одного боку, це сприяє ефективній дії встановлених законодавством превентивних

антикорупційних механізмів, а з іншого - підвищує рівень правової обізнаності громадян,

що зменшує ризик порушення їхніх основних прав і свобод у повсякденному житті, а також

сприяє формуванню у населення нетерпимого ставлення до проявів корупції.